Дитинство

Босяк

Якось я його привезла до себе в Делятин. Ми були в кімнаті, а я сиділа на дивані. А він підійшов до магнітофона і крутить його, туди-сюди, я дивлюся на нього і мовчу, він крутить крутить, дивиться на мене, певно чекав що я буду на нього сваритися. Я мовчу і не сварюся, то він вже сам до себе бере і каже пусяк, пусяк. Не босяк, а пусяк, пусяк)

А якось, коли був зовсім малий, напевно роки два, то ми були разом з його мамою вдома, я стояла прасувала в іншій кімнаті, а його лишили спати в другій. От він встав, зліз зі сходів і біжииить кудись, з хати на вулицю і аж на дорогу.  Дивиться, чи його ніхто не наздоганяє) І куди він біг?.. 

Коли йому було років 4-5, то знову привезла у Делятин і нажарила цілу каструлю чебуреків. З ним був його дядько Саша, якому тоді було 15, і от я рано пішла на роботу і лишила їх, а він дзвонить і каже: "Ростик не дає чебуреків! Заховав і не хоче давати". Та я й кажу, щоб дав йому трубку і прошу ну дай чебуреків, я ще напечу. А він їх заховав рано, коли ще двоє спали. Встали, він раніше пішов на кухню і заховав, каже не дам, бабуся тільки мені напекла!)

Раз він був дуже на емоціях, а я покликала його за село по чебрець, буцім я сама боюся йти, такий у нього був перехідний вік, ми довго ходили полем, а він розказував що любить, яку музику слухав, включав, за дівчат, за все, ми так дуже довго гуляли і просто відверто розмовляли.